Місцеві вибори по різних берегах Сяну та Бугу. Подібності, відмінності, особливості

Вибори до органів місцевого самоврядування відбулися у Польщі та Україні в жовтні з розривом у 2 роки. Різниця в часі та національні особливості тим не менше дають можливість для порівняння їх основних характеристик і результатів. За великим рахунком, підсумки волевиявлення у обох країнах не стали сенсаційними. На цьому основна подібність закінчується.

1. Явка у Польщі становила 54%, що стало рекордним показником для місцевих виборів з 1989 року. Ми ж встановили антирекорд – лише 37%, що є найнижчим показником за всю історію незалежної України. Причому, починаючи з максимуму 1994 року (75,6%) вона спадала щоразу, але найпомітніший спад – на 10% відбувся саме у останню п’ятирічку.

Варто згадати, що й на парламентських виборах 2019 року явка не дотягнула навіть до 50%. Це також стало найнижчим показником від 1991 року. Разом з тим, рівень участі громадян у виборах Президента завжди був значно вищим – понад 69% у 2010 році, 62% у 2019. Навіть у травні 2014 року, коли на Донбасі розповзався «рускій мір» і багато мешканців опинилися на окупованій території, до виборчих скриньок в Україні прийшло майже 60% виборців.

Це говорить про те, що незважаючи на відновлену в 2014 році парламентсько-президентську форму правління та започатковану тоді ж децентралізацію, яка підвищила роль і посилила повноваження місцевих органів влади, українці не надають їм достатнього значення порівняно з фігурою президента.

Ми й далі розраховуємо на швидкий результат завдяки обранню – хто «найманого топ-менеджера», хто «гетьмана», а хто й «імператора», який має прийти і миттєво вирішити усі наші проблеми. Такі дрібниці як низова громадська і політична робота, партійні фільтри і ліфти, поступове проходження політика від нижнього до верхнього щаблів і набуття ним досвіду практичної діяльності є для нас занадто довгими і нудними.

А до обрання тих, від кого залежить наш побут просто тут і просто зараз – транспорт, дороги, комунальне господарство, місця відпочинку, пересічний українець ставиться як Остап Бендер до меблів генеральші Попової (не плутати з дружиною срібного медаліста виборів столичного голови) – його вони «цікавлять, але менше».

2. Навіть на місцеві вибори поляки були значною мірою мобілізовані запеклою боротьбою між партією влади й опозицією. Ну хто в нас партія влади (принаймні поки що) – відомо. А опозиція? До кольору, до вибору – обирай на смак з щонайменше з чотирьох парламентських партій.

Як тоді і очікувалося, у виборах до сеймиків воєводств (аналог українських облрад) найбільше голосів здобула влада – «Об’єднана правиця», ядром якої була правоконсервативна партія «Право і справедливість». Їй протистояла «Громадянська коаліція», основу якої становила правоцентристська, ліберальна «Громадянська платформа».

Таке суперництво за великим рахунком триває вже близько 15 років, що по факту робить польську систему наближеною до двопартійної, подібною до американської. У нас щось схоже напевно може (але не факт) сформуватися навколо «ЄС», яка порівняно з парламентськими виборами наростила підтримку щонайменше удвічі, а також «ОПЖЗ», котра має підстави розраховувати на гуртування навколо себе проросійського електорату (за цими виборами складає близько 30%). Хоча такого роду проросійська (або умовно пронімецька) партія у Польщі взагалі б не мала б шансів на успіх.

Звертає увагу, що діюча польська влада, маючи протягом 3-х років більшість у парламенті та виступаючи у коаліції (“Право і Справедливість”, “Солідарна Польща” і “Порозуміння”) виграла місцеві виборчі перегони з результатом 33% і перемогла у в 9-ти з 16-ти воєводств, навіть покращивши минулий результат на понад 5%. “Громадянська платформа” у коаліції з партією «Сучасна» набрали тоді 26,7%.

Порівняємо з нашими – у «Слуги народу» максимум 20% після тріумфальних 43% на парламентських виборах і безроздільного панування монобільшості у Верховній Раді понад рік. У більшості регіонів влада гучно програла вибори, зайнявши 2-4 позицію. Наприклад, у Києві «СН» отримала третє місце з 9,5%, тоді як ще у липні 2019 у виборчих округах столиці збирала від 30 до 42% за партійним списком, а її висуванці перемогли у всіх 13-ти одномандатних округах.

Загалом у наших органах місцевого самоврядування (міських і обласних радах) буде представлено в середньому 5-6 чи навіть більше окремих політичних сил, що звісно є ознакою демократії, проте вкотре підтверджує тезу про пропорцію гетьманів до загального числа українців.

До речі, такі темпи падіння підтримки влади взагалі можуть поставити під питання потрапляння «Слуги народу» в наступний склад ВР України. Знову ж таки, якщо «ПіС» та «ГП» незмінно перебувають у польському парламенті з 2001 року, то у нас з 2002 року проходженням до кожного скликання з мінімальними змінами і ребрендингом може похвалитися хіба що «Батьківщина». Три з присутніх у минулому складі – «Народний фронт», «Самопоміч» та Радикальна партія Ляшка як тоді влетіли на хвилі народної довіри, так з не меншою швидкістю і вилетіли через 5 років (колишній лідер електоральних симпатій з 22% «НФ» не став й пробувати).

3. Президентами великих польських міст – Варшави, Кракова, Вроцлава, Познані, Любліна, Гданська, Лодзі, Білостока стали представники опозиційної “Громадянської коаліції”. А тодішній переможець столичних виборів Рафал Тшасковський, який з понад 20-відстоковим відривом переміг вже першому турі, цього року мало не став президентом Польщі, поступившись А.Дуді лише двома відсотками.

Натомість майже всі голови українських обласних центрів зберегли свої крісла, але, відмовившись від здешевленої франшизи «Слуги народу», переважно балотувалися від власних партійних проектів або від партії мерів «Пропозиція». Вони ж разом зі своїми партіями отримали велику підтримку на виборах у міські та обласні ради. Називайте це феодалізмом чи очікуваним зміцнення місцевих еліт внаслідок децентралізації, але в чергу за брендами парламентських партій мери не ставали.

Проте з міських голів, навіть столичних, реальні кандидати в президенти у нас поки не виростають. Той самий В.Кличко у 2019 році навіть не випробовував фортуну. Хоча помітне зростання рівня їх упізнаваності та авторитету на державному рівні, яке особливо стало помітним з весняного локдауну та загострення відносин з центральною владою, дає підстави припускати, що у нас все попереду.

До речі, з великих польських міст кандидат, якого підтримувала влада, у 2018 році переміг лише у Катовіце. У нас схоже, що влада має шанс на перемогу свого кандидата в другому турі хіба що в Ужгороді.

4. Місцеві вибори в Польщі засвідчили стабільну підтримку влади у провінції й показали зростання підтримки опозиції в містах. Тобто відіграли роль рід занять, стиль життя і традиції – тоді як у нас поділ знову пройшов за регіональним принципом від заходу до сходу, а міста та області в одному регіоні голосували порівняно однаково.

Між іншим, подібно до нинішнього результату Партії угорців України – близько 10%, в Опольському воєводстві за німецьких кандидатів віддали 14% голосів.

5. Як польські, так і міжнародні експерти у 2018 році сходилися на думці, що “Право і справедливість” зберігає високий рівень популярності завдяки гарному стану польської економіки, реформі сектора соціального забезпечення і націоналістичній риториці. Чи допомогли ці фактори П.Порошенку та «ЄС» на виборах 2019 року ви добре знаєте самі, в нашого виборця інша мотивація.

Однак дещо в українських місцевих виборах таки дуже нагадує польські, щоправда позаминулі 2014 року. Тоді на виборах у до сеймиків воєводств та до рад міст також домінували «ПіС» та «ГП». Водночас частим явищем були перемоги “старих облич” у великих містах і в сільських гмінах, зокрема мери Кракова, Гданська, Гдині, Вроцлава були обрані на четвертий термін. На відміну від нашої бюджетної децентралізації, однією з причин тоді називали дотації Євросоюзу, який виділяв місцевому самоврядуванні чималі гроші на розвиток місцевої інфраструктури, що виборець «записував» на рахунок мерів. Чи дійдемо ми до озвученої тоді у Польщі пропозиції ввести ліміт двох термінів для мерів та війтів як запобіжник від тривалої консервації їх влади, покаже час.

Анатолій Курносов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *